Кременчуцька спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 10
з поглибленим вивченням англійської мови
Меню сайта


Національна дитяча гарча лінія


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа


Туризм і безпека

Основні правила безпеки на маршруті пішого походу


Подорож починається з моменту виходу з рюкзаком із дому. Опинившись у транспорті, ту-ристи зобов'язані дотримуватися правил проїзду: в залізничному транспорті не стояти в там-бурі без потреби, під час посадки й виходу користуватися передніми й задніми дверима, не стрибати з платформи на залізничні колії. Переходячи залізничні колії, треба користуватися перехідними мостами, доріжками, тунелями. Під'їжджаючи до початкового пункту маршру-ту, на окремих його ділянках заборонено користуватися послугами несправного, необладна-ного для перевезення людей транспорту.

На маршруті, просуваючись проїзними дорогами, керівник має вести групу ланцюжком по узбіччю назустріч транспорту. Категорично заборонено йти проїзною частиною, перебігати чи переходити дорогу перед транспортом. Необхідно пам'ятати, що під час дощу та в оже-ледь рухатися по дорозі небезпечно.

Туристи повинні дотримуватися правил безпеки під час переправи через водяні перешкоди: не допускати переправи людей і вантажу на необладнаних, несправних суднах, а також перевантаження суден. Під час руху на човні або інших малих плавзасобах не можна пе-реходити з одного місця на інше, перекладати вантаж. Рятувальні засоби мають лежати зверху.

Посадку й вихід із човнів треба проводити за встановленими правилами. У негоду й велику хвилю переправу не роблять. Не користуються послугами перевізників, які перебувають у нетверезому стані.

Проходячи через населені пункти, необхідно поводитися з місцевим населенням доброзич-ливо й коректно, уникаючи неприємних інцидентів. Не допускати під час пересування лідерства в групі, що може викликати розтягання учасників на маршруті.

Вийшовши на туристську стежку, учасникам походу доводиться долати природні перешко-ди: густий підлісок, зарості, бурелом, завали тощо. На шляху трапляються зогнилі дерева, купини, сланик, болота, яри, розпадки, осипи, лісисті хребти, річки тощо. Зранку, коли в лісі рясна роса, чи після дощу ці перешкоди є певною небезпекою для туристів. Так, каміння, вкрите мохом, коріння, повалені дерева від роси й дощу стають мокрими та слизькими. Від необережного руху можна впасти, одержавши травму. Тому туристи, йдучи лісом, мають бу-ти дуже уважними.

Важливим чинником у справі безпеки руху є правильний розподіл вантажу між учасниками групи. Велика вага рюкзака може призвести до швидкої втоми, втрати координації й самостраховки, що, в свою чергу, може спричинити зрив. Щоб такого не сталося, треба перед виходом на маршрут розподілити весь вантаж між учасниками, враховуючи сили кожного.

Важливе значення безпеки походу має швидкість руху на маршруті. Для правильної діяльно-сті організму туриста, який долає великі відстані впродовж тривалого часу, необхідно рівномірне навантаження чергувати з відпочинком. Так, швидкий темп і недостатній відпочинок учасників можуть призвести до втоми, зниження уваги та травм. Визначаючи швидкість руху (кількість кілометрів за день), необхідно враховувати перешкоди на маршруті, рельєф, навантаження і стан учасників, метеорологічні умови тощо.

Стартовий рух рекомендовано щодня починати в середньому темпі, щоб дати можливість організму поступово почати виконувати навантаження. Перші переходи слід робити рівномірно, без ривків. Від переходу до переходу темп руху має зростати, швидкість поступово збільшуватися. Водночас швидкість руху має бути під силу найслабшому учасникові групи. Правильна організація руху забезпечує ритмічність роботи організму, доцільне дозування навантаження, чіткість у діях групи та безаварійність походу.

На швидкість руху впливають складні ділянки шляху, втома групи, тривалість маршруту та інші причини, які можуть викликати необхідність коректування графіку руху.

Зазвичай рухаються колоною по одному. Направляючий веде групу, замикаючий йому допо-магає. Завдання першого — обирати шлях, визначати напрямок, орієнтуватися, стежити за своєчасними привалами між переходами. Від досвіду провідника багато в чому залежить вибір найбільш зручного шляху. Перед розгалуженням стежок, зміною напрямку, переходом ріки, заболоченими ділянками, розпадками, ярами провідник повинен зупинити групу й одержати вказівки від керівника на подальше просування або організацію розвідки. На складній ділянці шляху необхідно організувати страховку. Після проходження складної ділянки останнім туристом направляючий знову веде групу.

Направляючий повинен задавати темп у ходьбі, з огляду на найближчого туриста. У разі від-ставання кого-небудь із учасників походу варто зупинити групу й дочекатися того, хто відстав.

Завдання замикаючого — не допускати відставання, надавати допомогу втомленим туристам, вчасно подавати сигнал направляючому про зниження темпу або припинення руху.

При правильній ходьбі туристи рухаються ритмічно, роблячи кроки приблизно однакової довжини й однієї частоти. Швидкість пересування стає постійною. Ритмічність у ходьбі допомагає правильній роботі всього організму.

Швидкість руху в лісистій місцевості визначають рельєф, рослинність і наявність стежок. Під час ходьби стежками, галявинами, луками (з невисокою травою) оптимальна швидкість має бути 4—5 км/год. У лісі без стежок, у заболоченій місцевості, на схилах, сланику, через завали швидкість різко знижується, і загальний денний перехід складає всього кілька кілометрів. На маршруті трапляються й непередбачені обставини, коли група не може подолати пе-вної перешкоди: розливу ріки, болота тощо. В такому разі доводиться шукати нові шляхи, йти в обхід, що теж впливає на швидкість просування.

Метеорологічні умови є важко прогнозованим чинником, який впливає на зміни графіка ма-ршруту. Дощі змушують знижувати швидкість просування й більше уваги приділяти страховці. Туман утруднює вибір безпечного шляху, ускладнює орієнтування. В несприятливу погоду швидкість знижується вдвічі, й тоді доводиться влаштовувати позачерговий привал. Плануючи подорож у районах із нестійким кліматом чи в міжсезоння, необхідно передбачи-ти резервні дні.

Походи в міжсезоння мають свої позитивні й негативні сторони. В цей час легше долати за-болочені ділянки, низини, ріки, озера, сковані морозом. Однак слід пам'ятати, що в осінній період лід на озерах, ріках і болотах ще тонкий і не завжди може витримати вагу людини з рюкзаком, тому, пересуваючись ними, необхідно дотримуватися техніки безпеки, а якщо є можливість, краще обійти це місце більш безпечним шляхом.

Характерною рисою походів у міжсезоння є нестійка, часто холодна погода;

восени раннє випадання рясного снігу утруднює просування.

Рухаючись у лісі, потрібно використовувати стежини, просіки, галявини тощо. Стежинкою, навіть зарослою чи звіриною, йти набагато легше, ніж прямо — за азимутом. До того ж стежки пролягають таким чином, що обгинають перешкоди або перетинають їх у найбільш зручному місці.

Проходячи крізь хащу, треба втримувати гілки так, щоб вони не били по обличчю того, хто йде слідом. Рухатися лісом краще ланцюжком, з інтервалом 2—3 м. Перші туристи повинні попереджати голосом про небезпечні місця: ями, корчі, що стирчать, коріння, слизькі місця, приховані вимоїни тощо. Йти маршрутом без стежки треба не поспішаючи, обережно, виби-раючи найбільш безпечні місця. За умови правильного темпу, турист, що наштовхнувся на якусь перешкоду, буде убезпечений від падіння й травми. Рухаючись за азимутом, слід проглядати шлях якомога далі, щоб не опинитися в непрохідних хащах, серед завалів, зарослого, глибокого яру, болота тощо.

На долання перешкод іде багато часу й сил, тому що туристам доводиться підлазити під дерева, йти по них, стрибати, знову підніматися, і все це — з рюкзаком за плечима. Надто ризи-ковано проходити через прогнилі та похилені дерева, особливо в дощову погоду, коли вони мокрі та слизькі. Якщо все-таки група змушена йти буреломом, то слід бути дуже обережними (допомагати одне одному, використовувати як опору жердину тощо).

Долаючи яри зі стрімкими схилами, завалені буреломом, камінням, на дні яких течуть струмки, слід вибирати найбільш пологе місце спуску й підйому. На крутих, вологих і слизьких схилах безпечніше спускатися й підніматися з допомогою мотузки.

Чимало труднощів виникає під час проходження слаником, який широко розповсюджений у гірській місцевості. Сланик — це зарості чагарнику із сильною й розгалуженою кореневою системою. Найчастіше це кедровий, ялівцевий, березовий, вербовий і рододендроновий чагарник. Представники цієї групи рослинності часом сягають до трьох метрів у висоту. Перш ніж рухатися крізь зарості чагарнику, слід оком намітити шлях просування й намагатися його дотримуватися. З метою захисту від подряпин, варто надягти щільний одяг із довгими рукавами. Штани заправити в чоботи чи шкарпетки так, щоб не було оголених місць. Такий запобіжний захід дозволить уникнути травм. Якщо є можливість обійти зарості, краще нею скористатися.

Основні правила безпеки під час пересування гірським рельєфом:

• бути гранично уважним;

• переступати на шляху повалені й гнилі дерева, каміння;

• користуватися страховкою на сирих, крутих схилах, мокрій та слизькій поверхні;

• у дощ, снігопад, туман, за умови поганої видимості, в темряві, при сильному вітрі рух заборонено;

• проходити скельні ділянки без касок не можна;

• при верхній страховці мотузка має проходити між руками;

• під час спуску по снігу тіло тримати вертикально, упор робити на п'яти;

• додержуватися найсуворішої дисципліни, не допускати самовільних виходів на розвідку з місця табору.




 

Пошук

Календар
«  Грудень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Наші друзі


 



Національна гарча лінія
 
 
Безкоштовний хостинг uCoz